Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Географічні науки»

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МІСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Н.В. Антоненко — 2025-06-30

В статті розглядається еволюція поняття міської резильєнтності у світовому та українському контексті під впливом глобальних і локальних кризових викликів. Особливу увагу приділено просторовій резильєнтності як здатності фізичного міського середовища адаптуватися до потрясінь і забезпечувати сталий розвиток. Оскільки сучасні міста дедалі частіше зіштовхуються з новими формами загроз — від кліматичних і техногенних до соціальних і воєнних — виникає необхідність у переосмисленні теоретичних засад, які визначають адаптивність міського простору. Метою цієї статті є виокремлення та формулювання ключових принципів просторової резильєнтності, що становлять теоретичне підґрунтя цього поняття. Ключові завдання дослідження: визначити місце та межі поняття “міська резильєнтність” в теорії просторового розвитку міських територій; описати механізм взаємодії сучасних базових концепцій просторового розвитку — “сталий розвиток” та “міська резильєнтність”; сформулювати та описати ключові принципи просторової резильєнтності. Було застосовано низку взаємодоповнюючих методів: метод теоретичного аналізу та узагальнення; порівняльно-аналітичний метод; метод системного підходу. В результаті проведеного дослідження було: визначено, що концепція сталого розвитку, інтегруючи в себе уявлення про міську резильєнтність, зберігає свою функцію організуючого принципа для формування стратегій просторового розвитку, здатного адаптуватися до сучасних викликів; виявлено, що критична подія кардинально змінює траєкторію просторового розвитку міст, проштовхуючи їх через послідовні фази, які реалізуються в контексті режиму міської резильєнтності; встановлено, що просторову резильєнтність міських територій слід розглядати як багатовимірний режим реагування на кризи, який спирається на взаємодію шести основних принципів - “достатності”, “доцільності”, “збалансованості”, “взаємовпливовості”, “приоритетності” та “інклюзивності”.

ТЕРИТОРІАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ОПОРУ РОСІЙСЬКІЙ ЕКСПАНСІЇ

В.О. Бобир — 2025-06-30

У статті досліджується використання ойконімів як маркера територіальної ідентичності та засобу геополітичного впливу. Аналізується вплив Радянського Союза на територіальну ідентичность населення України, зокрема радянська практика перейменування населених пунктів у межах інструменталістського підходу до територіальної ідентичності, що спрямовувалась на уніфікацію культурного простору та послаблення місцевої ідентичності. Аналізуються відмінності у поширенні радянської топонімії на території України на прикладі Чернігівської, Луганської, Кіровоградської, Тернопільської областей та Автономної Республіки Крим. Розглядається інструменталістський підхід РФ до територіальної ідентичності, що базується на відновленні радянських топонімів на окупованих територіях як засобу легітимації експансії. Аналізується роль геополітичних наративів, зокрема роль локальних та глобальних геополітичних наративів та їх зв’язки з топонімією України. Здійснюється аналіз топонімічних практик у рамках постколоніальної теорії.Відзначається схожість між колоніальними практиками перейменування топонімів у Британській імперії та радянськими методами зміни назв населених пунктів. Зокрема, порівнюється перейменування місцевих назв у британських колоніях із русифікацією топонімів у СРСР, а також надання географічним об’єктам імен видатних політичних діячів. Особлива увага приділяється декомунізації як формі деколонізації та захисту національної ідентичності. Водночас зазначається, що взаємовідносини РФ з пострадянськими країнами є складнішими, ніж класичні колоніальні зв’язки, оскільки Росія використовує радянську спадщину для імперського впливу на Україну. Російські топонімічні практики розглядаються як форма неоколоніалізму. Процес декомунізації топонімії розглядається як елемент політики національної безпеки, що має протидіяти використанню топонімії як інструменту гібридної агресії. Пропонується створення національної політики перейменування ойконімів як елементу інформаційної стійкості, а також впровадження сучасних українських ойконімів у рамках процесу декомунізації.

ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАПОВІДНОЮ ТЕРИТОРІЄЮ: ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ НА ПРИКЛАДІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА

А.В. Варуха — 2025-06-30

Стаття присвячена розробці та впровадженню методу оцінювання ефективності управління заповідною територією (РАМЕ, Protected Area Management Effectiveness) у діяльність Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника (ЧРЕБЗ). Обґрунтовано актуальність оцінювання РАМЕ для досягнення міжнародних та національних природоохоронних цілей, особливо в умовах відсутності затвердженої національної методики та викликів, спричинених війною. Проаналізовано існуючі міжнародні підходи до оцінювання ефективності управління заповідними територіями та досвід їх застосування у світі. Метою дослідження стало розроблення та практичне застосування адаптованої в Україні методики оцінювання РАМЕ у ЧРЕБЗ, аналіз отриманих результатів та поширення досвіду. В основу розробки покладено метод METT (Management Effectiveness Tracking Tool), поетапно впроваджений у діяльність заповідника. Результатом оцінювання став визначений загальний показник ефективності управління ЧРЕБЗ. Визначено сильні (блоки «планування», «наслідки ») та слабкі (блоки «ресурси», «практика») сторони управління. Надано рекомендації щодо покращення управління, зокрема щодо залучення громад, встановлення меж , покращення планування та пошуку фінансування. Зроблено висновок про успішне впровадження адаптованого METT-методу у заповіднику. Отриманий показник ефективності корелює з середніми значеннями для інших заповідних територій в Україні. Перспективою є подальше дослідження впливу впровадження методу на якість управління заповідною територією.

ВЕЛИКОСТЕПОВА ДОКТРИНА УКРАЇНИ ЯК РОЗВИТОК ГЕОСТРАТЕГІЧНИХ ІДЕЙ МИХАЙЛА КОЛОДЗІНСЬКОГО

Ю.О. Кисельов — 2025-06-30

З позицій геополітики та геософії висвітлено основні положення воєнної доктрини України Михайла Колодзінського. Окреслено характер доби, в яку вона створювалася, в контексті тогочасного міжнародного становища України. Наголошено, що однією з властивих рис цієї доктрини є ідея розширення Європи на схід шляхом інтеграції до неї українських етнічних земель, які сьогодні перебувають у складі рф. Проаналізовано зміст інших українських геополітичних доктрин, розроблених у час між двома світовими війнами – зокрема балтійсько-чорноморської Степана Рудницького та чорноморської Юрія Липи. Здійснено порівняльний аналіз цих доктрин, який довів, що саме побудова Михайла Колодзінського, на відміну від інших, орієнтованих лише на Європу, фактично має євразійське спрямування, оскільки передбачає розширення меж Європи через її проникнення в Азію. Також зауважено щодо місця геостратегічної доктрини Михайла Колодзінського серед ґлобальних просторових побудов першої половини ХХ ст. – геополітичних доктрин Гелфорда Маккіндера та Ніколаса Спайкмена, базованих на ідеї протистояння морської та сухопутної сил. Акцентовано, що зміст доктрини Михайла Колодзінського орієнтований на боротьбу за оволодіння Гартлендом як «серцевинною землею» Євразії та фактичним стрижнем світу. Підкреслено, що сьогодення України, позначене російсько-українською війною, виразно актуалізує геостратегічну доктрину Михайла Колодзінського, реалізація якої має об’єктивно сприяти розпаду Росії. Розвиток концепції Михайла Колодзінського в сучасних умовах передбачає політичне зближення країн Великого Степу, зокрема України та Казахстану. Таким чином може бути сформовано модернізовану великостепову українську геополітичну доктрину, яка б не суперечила, але доповнювала б балтійсько-чорноморську концепцію. У середньостроковій перспективі Україна могла би посісти одну з провідних позицій у великостеповому реґіоні. Геософічним змістом цієї оновленої доктрини стало б акцентування на степовому просторі, який може набути рис суб’єктності в межах Євразії. Водночас реалізація української великостепової доктрини дозволила б позбавити Росію монополії на євразійські просторові концепції й водночас сформулювати неросійську євразійську геополітичну альтернативу.

ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ

В.А. Сержан — 2025-06-30

Статтю присвячено порівняно новому поняттю резильєнтності, що подолало складний шлях становлення від досить вузького терміну з екології та психології до поняття, популярного в різноманітних царинах сучасної науки. Найбільшу увагу в цьому дослідженні приділено резильєнтності міст України, як набутій здатності адаптуватись до складних умов воєнного часу. Прояви здатності адаптуватися до повсякденних викликів і трансформувати своє середовище у відповідності до наявних загроз формують поле для актуальних суспільно-географічних досліджень. Як результат, було визначено екзогенні й ендогенні фактори, здатні спричинити появу цього явища. Також у статті окреслено проблематику розвитку резильєнтності в часі та нюанси її класифікації, питання про різницю між швидкою (адаптивною) і довгостроковою резильєнтністю. Аналіз розвитку українських міст на тлі як прямих, так і непрямих загроз із боку рф підводить до висновку, що починаючи з 2022 р., основною передумовою і обставиною формування резильєнтності є російська агресія. Саме цей фактор ризику слід вважати ключовим під час проведення актуальних досліджень міського середовища України та його стійкості. Одним із атрибутів повномасштабної війни є сигнал про повітряну тривогу, який став частиною повсякденного життя. У статті досліджено реакцію міських спільнот на такі оповіщення, вплив цього фактора на функціонування найбільших міст України, розташованих у різних регіонах (Київ, Львів, Одеса, Дніпро, Харків). Зокрема було проаналізовано кількість і тривалість тривог у 2024 р., їхню частку під час роботи торговельних центрів, оцінено кореляцію з показниками ринку нерухомості за вибраний період. Зроблено припущення щодо напрямів подальших досліджень явища. Сформульовано висновки щодо того, чому саме воєнний конфлікт варто розглядати як ключовий фактор впливу на українські міста. І як саме повітряні тривоги, які є одним із проявів загроз для тилових міст, оприявнюють здатність суспільства чинити опір, поглинати, адаптуватися, трансформуватися і відновлюватися від наслідків небезпеки, як, власне, і розуміють у широкому сенсі резильєнтність.

ЗМІНИ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОСХІДНОЇ БОЙКІВЩИНИ (НА ПРИКЛАДІ ПЕРЕГІНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ ГРОМАДИ)

Т.М. Федоришин — 2025-06-30

Стаття присвячена дослідженню динаміки чисельності населення та особливостей просторової організації розселення в Перегінській територіальній громаді Івано-Франківської області. Проаналізовано історико-географічні передумови формування мережі поселень в громаді, визначено найважливіші чинники змін чисельності населення, міграційних процесів та просторової диференціації рівня заселеності. Використано метод просторового аналізу, а також статистичний, картографічний, історико-географічний методи дослідження. Виявлено територіальну неоднорідність демографічної ситуації: значне скорочення населення у віддалених гірських селах, стабільне зростання в адміністративному центрі громади, а також внутрішні міграційні потоки, орієнтовані на більш розвинені населені пункти. Проаналізовано вплив природно-географічних умов на особливості розселення та загальну щільність населення. Встановлено тенденції, які можуть визначати демографічний розвиток громади в найближчі роки, зокрема це зростання частки населення адміністративного центру та ризики депопуляції малих сіл. Отримані результати доцільно використати у процесі підготовки документів стратегічного і просторового планування території Перегінської селищної громади, таких як концепція інтегрованого розвитку і комплексний план просторового розвитку, а також для розроблення заходів щодо поліпшення демографічної ситуації в громаді.

МОРФОЛОГІЧНІ УМОВИ БЕРЕГОВОЇ ЗОНИ ДНІПРОВСЬКО-БУЗЬКОГО ЛИМАНУ, ЧОРНЕ МОРЕ, УКРАЇНА

О.В. Давидов — 2025-06-30

У статті представлено результати польових та дистанційних досліджень морфологічних умов берегової зони Дніпровсько-Бузького лиману. Польові дослідження здійснювались в період з 2012 по 2022 рік, дистанційні проводились з 2022 по 2025 рр. Основна мета дослідження спрямована на вивчення морфологічних умов та визначення різноманіття берегів вздовж найбільшого лиману Чорного моря – Дніпровсько-Бузького. Під час проведення досліджень, визначались генетичні особливості, морфометричні та морфологічні параметри складових частин берегової зони лиману. Опис морфологічних умов здійснений за результатами генетичного та просторового аналізу, який дозволив виділити вздовж узбережжя лиману п’ять морфогенетичних берегових: Дніпровсько-Бузьку, Дніпровську, Кінбурнську півострівну, Кінбурнську косу та Очаківсько-Бузьку. В ході проведеного дослідження було визначено, що морфологічні умови берегової зони лиману, зумовлені геологічними особливостями регіону, а саме наявністю диз’юнктивних порушень та регіональних тектонічних блоків. Тектонічні блоки характеризуються різноспрямованими рухами та зумовили формування підвищених берегів на півночі та низовинних на півдні.Підвищений характер берегів на півночі зумовлює домінування абразійних берегів, в межах яких проявляються абразійні, абразійно-обвальні, абразійно-зсувні та відмерлі кліфи. Вздовж підніжжя кліфів, розташовані незначні за параметрами пляжі неповного профілю, складені алювіальними пісками, черепашками та черепашковим детритом. Вздовж контуру абразійних берегів, на підводному схилі поширені бенчі, в більшості випадків перекриті тонким шаром піску.Вздовж низинних прибережних ділянок на сході, півдні та заході, поширенні акумулятивні береги, в межах яких мають місце фітогенні ділянки, що мають вигляд заростей очерету та комишу, в межах яких активно накопичуються мулисті відклади. На певних ділянках західної частини південного берегу акумулятивні берега розмиваються та мають тенденцію до відступання. Наведені результати дослідження дозволяють глибше зрозуміти генетичні та еволюційні особливості берегів лиману та можуть бути використані при проведені певних видів антропогенної діяльності.

КАТАСТРОФА КАХОВСЬКОГО ВОДОСХОВИЩА: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ДИСКУРС НАСЛІДКІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ МАЙБУТНЬОГО

Д.С. Мальчикова — 2025-06-30

У статті здійснюється систематизація та критичний аналіз поточного міждисциплінарного дискурсу наслідків катастрофи Каховського водосховища. Особлива увага приділяється науковому доробку, представленому та обговореному в межах Міжнародних науково-практичних конференцій 2023-2025 років, проведених на базі Херсонського державного університету, що є ключовим проявом активної комунікації фахівців різних наукових напрямків. Для цього застосовано методологію типізації наукових джерел, що базується на хронологічному (до, під час, після катастрофи) та компонентно-ландшафтному критеріях. Проаналізовано дослідження, які охоплюють трансформації ландшафтів, зміни у біорізноманітті, вплив на гідрологічний режим та соціально-економічні наслідки руйнування ГЕС. За результатами аналізу ідентифіковано ключові напрямки вивчення та виявлено прогалини у поточному дискурсі. Зокрема, звертається увага на недостатнє висвітлення екологічних наслідків безпосередньо під час катастрофи, а також на потребу у деталізованих базових дослідженнях та поглибленому аналізі довгострокових наслідків. На основі проведеного аналізу окреслено пріоритетні перспективи подальших наукових розвідок, спрямованих на формування ефективних стратегій сталого відновлення та розвитку регіону.

ДО ПИТАННЯ ПРО ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОПОНІМІВ МЕЖИРІЧЧЯ ДУНАЙ – ДНІСТЕР

О.О. Стоян — 2025-06-30

Топонімічні дослідження є важливим інструментом для вивчення закономірностей виникнення, формування та розвитку як окремих географічних назв, так і цілих топонімічних систем або ландшафтів. Сучасний етап розвитку місцевого самоврядування вирізняється активними та часто складними історико-географічними пошуками спрямованими на дослідження походження та значення топонімів. Водночас, зосередження виключно на аналізі назви без урахування просторового контексту може призводити до серйозних помилок. Ідентифікація географічного об'єкта разом із його топонімом на карті дозволяє виявити закономірності місцеположення об'єкта та його просторових зв’язків. Відповідно одним із фундаментальних принципів топоніміки є нероривність і взаємозалежність між топонімом і географічним об'єктом, до якого він відноситься. Дослідження охоплює українську частину межиріччя між Дунаєм і Дністром, яка з географічної точки зору являє собою топонімічний ландшафт – систематично сформовану сукупність назв географічних об’єктів, обумовлену впливом географічних, соціальних та історичних чинників. Попередні дослідження топоніміки регіону гуртувались на історико-лінгвістичному підході.Топоніми подавалися у простій хронологічній послідовності, а географічні аспекти залишалися поза увагою дослідників.У статті представлено результати дослідження географічних закономірностей формування топонімічного ландшафту межиріччя між Дунаєм і Дністром. Сучасні топоніми регіону значною мірою формувалися під впливом природних умов у процесі освоєння території. Особливу увагу привертає явище перенесення географічних назв під час міграції населення, що зберігалися на нових територіях за умови подібності природних умов із вихідними регіонами. Ця публікація підготовлена в межах одного з напрямків науково – дослідної роботи кафедри фізичної географії, природокористування та геоінформаційних технологій ОНУ імені І. І. Мечникова: «Антропогенні зміни на узбережжі класичного лиманного типу (на прикладі Чорного та Азовського морів в межах України)». Автори висловлюють вдячність за інтерес до дослідження і будуть раді зауваженням та пропозиціям колег – науковців. Окремо відзначаємо вагомий внесок М. В. Казанжи і А. О. Костюк у проведенні дослідження.

СУПУТНИКОВИЙ МОНІТОРИНГ ДИНАМІКИ ПЛОЩІ ВОДНОЇ ПОВЕРХНІ ОЗЕРА СОЛОНЕЦЬ-ТУЗЛИ, ПРИЧОРНОМОРСЬКА НИЗОВИНА, УКРАЇНА (ЗА 2024 РІК)

Ю.С. Шевчук — 2025-06-30

У статті представлено результати супутникового моніторингу сезонної динаміки площі водної поверхні озера Солонець-Тузли, розташованого в межах Причорноморської низовини, в районі Березанського лиману, протягом 2024 року. Для аналізу використано супутникові знімки Sentinel-2, за якими було розраховано індекс NDWI та сформовано композитні зображення у SWIR-діапазоні. Обробку отриманих даних здійснено в середовищах ArcGIS Pro, Google Earth Pro та RStudio. За матеріалами аналізу супутникових знімків, були проведені розрахунки площі водної поверхні досліджуваного озера, за кожен місяць 2024 року. Отримані результати, вказують на істотні сезонні коливання площі озера, від максимальної 5,53 км² (січень), до повного висихання та формування солончаку (серпень). Максимальна площа озера проявлялась в зимові місці, на весні площа озера суттєво зменшувалась до початку літа. На початку літа площа озера зазнала тимчасового підвищення, але потім стрімко зменшувалась до повного висихання у серпні. Восени площа озера повільно але перманентно збільшувалась до грудня місяця. Пересічне значення площі водної поверхні озера за 2024 рік, складало 2,98 км², при амплітуді в 5,53 км². Просторовий аналіз виявив неоднорідність висихання улоговини озера: північна частина втрачала воду швидше, а тому у липні вже була повністю пересохлою, південна, особливо в центральній часті, залишалася зволоженою більш тривалий період часу, а повністю пересохла лише у серпні. Представлена неоднорідність висихання улоговини озера, зумовлена її морфологічними умовами.Індекс NDWI виявив високу кореляцію з площею водойми, що підтверджує його ефективність для моніторингу невеликих нестабільних водойм (пересихаючих). SWIR-композити, своєю чергою, виявилися корисними для візуальної оцінки рівня зволоження, однак недостатньо точними для кількісного аналізу. Дослідження демонструє ефективність використання супутникових індексів для моніторингу водної динаміки малих солоних озер, в умовах кліматичних змін та антропогенного впливу.

ДОСВІД ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ Й ЕТИМОЛОГІЧНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ МАЛИХ РІЧОК (НА ПРИКЛАДІ М. ВІННИЦІ)

А.В. Гудзевич — 2025-06-30

Стаття присвячена дослідженню стану функціонування й найменування малих річок міста Вінниці для їх реставрування та введення у практичну площину повсякдення. Здійснено комплексну оцінку стану малих річок і встановлено значну трансформацію вихідного природного долинно-річкового ландшафту, що склалися в процесі містобудівного освоєння території. Встановлено навмисний штучний техногенний розрив басейнів річок, який не знайшов відображення в інформаційних ресурсах, зокрема картографічних. Визначено, що історичні документи (люстрації Вінницького замку, судові справи й постанови та особливо акти про відмежування вінницьких міських земель) є важливими джерелами інформації про назви малих річок Вінницької міської громади. Їх врахування, а також результатів опитування місцевого населення та зіставлення давніх картографічних джерел з сучасними, уможливило встановлення давніх назв річок в межах узгодженого сегменту гідрографічної мережі досліджуваної території. Використані історико-картографічний, історико-географічний та описовий метод із його основними прийомами спостереження, узагальнення та класифікації матеріалу, метод етимологічного аналізу, аналіз словникових дефініцій, методи лінгвопрагматичного, лінгвокультурологічного, статистичного й порівняльного аналізу, топонімічної ідентифікації. Їх залучення дозволяє: реставрувати назви малих річок Вінницької міської громади та додати не враховані раніше гідроніми до «Реєстру…» під час наступного його перевидання. Здійснена періодизація еволюційного процесу формування гідронімів. З’ясовані причини і чинники історичної трансформації басейнів річок та їх назв і внесено пропозиції стосовно історичної реконструкції утрачених географічних назв й набуття нових для безіменних до нині. Результати дослідження можуть бути використані широким колом фахівців: краєзнавцями, географами, істориками, етнологами, фольклористами, лінгвістами та працівниками закладів культури; їх застосування буде корисним у навчальному процесі освітніх закладів.Фактичний матеріал є інформаційною основою для подальших топонімічних (етимологічних, лексичних та ін.) інтерпретацій річок Вінниці.