МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОБҐРУНТУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «МОНОРОЗВИТОК» У СУСПІЛЬНІЙ ГЕОГРАФІЇ
DOI:
https://doi.org/10.32999/ksu2413-7391/2019-11-8Ключові слова:
монорозвиток, методологічні підходи, територіальна система монорозвитку, методологія дослідження моносистемАнотація
У статті здійснено аналіз методологічних підходів до обґрунтування категорії «монорозвиток». Провідними і традиційними підходами у суспільно-географічних дослідженнях є історико-географічний (ретроспективний) та територіальний (геопросторовий), які доцільно поєднувати з генетичним, за яким усі географічні явища розглядають як процеси, що мають свою ґенезу, динаміку, відмінності, закономірності просторового поширення. Для вивчення процесів системоформування важливе значення має комплексний підхід, що передбачає всебічний аналіз розвитку основних чинників формування сучасних соціально-економічних процесів у регіонах. Системний підхід дозволяє розглядати функціонування і розвиток територіальної моносистеми та її базових типів як систем територіальної організації суспільства на різних ієрархічних рівнях, розкрити їх цілісність і механізми, що забезпечують ефективне управління таким монорозвитком. Поруч із системним підходом все більшого використання набуває синергетичний підхід, який передбачає детальне дослідження чинників формування моносистеми і процесів. У сучасних умовах самоорганізація грає головну роль у передачі інформації про процеси, що відбуваються в територіальній системі, відповідно, зростає роль застосування інформаційного підходу. Структуру територіальної системи як конкретної історично-часової форми організації суспільства можна розглядати у компонентно-функціональному і територіально-функціональному аспектах. В умовах різноманітних викликів, характерних для останнього десятиріччя, однією з найважливіших форм соціальної адаптації до нових суспільних реалій стало формування та підсилення територіальних (локальної та регіональної) ідентичностей на окремих територіях, що відзначаються стійкою історико-культурною, економічною та соціальною специфікою. В зв’язку з цим більшого застосування поряд з системним дістають кластерний (формування так званих мережевих структур), біхевіористський (пояснення територіальної ідентичності моносистеми), партисипативний підходи (стратегічне планування територіального розвитку моносистеми).