ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА – СТРИЖЕНЬ СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ІМПЕРАТИВУ ГЕОГРАФІЇ

Анотація

Обговорюється становлення екологічного імперативу у географічній науці. Головним складником цього процесу слугує концепція територіальної організації суспільства. Показана послідовна зміна стратегій екологічної безпеки людства. Обговорюються головні напрями участі географічної науки у розробленні сучасних запитів суспільства на екологічний захист довкілля та збереження ландшафтної оболонки Землі. Зроблено короткий огляд актуальних проблем подальшого становлення екологічного імперативу у географічних дослідженнях: 1) визначення функціональної ролі і місця природоохоронних і середовищних видів господарської діяльності, структурування цих соціоприродних видів діяльності; 2) розроблення концепції довкілля, до складу якого включають усі генералізовані компоненти ландшафтної (географічної) оболонки; 3) обґрунтування засад еколого-економічної політики за співвідношенням «витрати – втрати»; 4) розробка принципів і методологічне обґрунтування планування територій; 5) оцінка антропогенно-техногенних навантажень на територію. Обґрунтована необхідність виділення природоохоронної діяльності в окремий структурний підрозділ господарства країн і регіонів у вигляді сектору соціоприродних видів економічної діяльності, міжгалузевих природоохоронних комплексів і кластерів. Обґрунтовано, що принципи екологічного імперативу пронизують та інтегрують усі складники планування територій. Планування природного середовища має на меті його збереження та екологічне оздоровлення; планування розселення населення, орієнтоване на розміщення населення у максимально комфортних умовах його проживання, доступності до місць роботи і відпочинку; планування територіальної організації господарської діяльності повинно забезпечити її мінімальний вплив на природу і екологічну безпеку населення, а також максимально ефективне використання наявних природних і соціально-економічних ресурсів.

До подальшого розроблення позначена проблема оцінки антропогенно-техногенних навантажень на територію і методологічне обґрунтування каркасу антропогенно-техногенних навантажень. Запропоновано якісно і кількісно характеризувати антропогенно-техногенні навантаження за об’єктами планування території: точковими – населені пункти і господарські об’єкти; лінійно-мережевими – транспортні магістралі та інфраструктурні комунікації; ареальними – ділянки з різним господарським використанням. Наголошено на тенденції посилення просторових / територіальних підходів до екологічного захисту довкілля і винятковій ролі у цій концепції територіальної організації суспільства.